У Кривому Розі показали «Кривий ландшафт»: діалог з містом, реаліями війни та пам’яттю

Криворізький Центр Сучасної Культури (KRCC) реалізував масштабний виставковий проєкт «Кривий ландшафт», що об’єднав три експозиції: «Укорінення», «Усвідомлення» та «Узгіднення». Протягом січня-лютого 2026 року дев'ять художників та художниць з різних регіонів України разом із куратором Костянтином Дорошенком досліджували феномен індустріального ландшафту, його травми та можливості зцілення в умовах війни.

Кривий Ріг несе на собі відбиток жорсткої індустріалізації. Радянський модернізм карбував цей простір під потреби видобутку, зводячи людину до функції ресурсу — і ця тінь минулого досі впливає на сприйняття міста. Проєкт «Кривий ландшафт» змінює оптику, зазираючи за фасад промислової ефективності. Він відкриває простір людської пам’яті та мрій, що тримається на волі тих, хто живе тут всупереч війні, обстрілам і темряві.

«Назва виставки нагадує, що в природі не існує вивірених ідеальних форм та сполучень, загального візуального балансу, що кожен ландшафт тою чи іншою мірою є кривим, формується під впливом непередбачуваної кількості факторів, перед якими архітектурно-інженерні й економічні розрахунки виявляються безсилими. Ми пропонуємо вдивитися в цю кривизну, як і у викривлення наших доль, прийняти їх, побачити в цьому можливості розвитку, полюбити», — підкреслює куратор Костянтин Дорошенко.

«Кривий ландшафт» — живий діалог із містом. Війна Росії проти України скасувала привілей відстороненого споглядання: тепер бачити означає бути свідком та співучасником. 

«УКОРІНЕННЯ»

Перша виставка циклу порушує питання деколонізації пам’яті та пошуку опори. В умовах війни, практики якої включають урбіцид, звернення до коріння стає стратегією спротиву.

• Єва Алвор (Запоріжжя): Представляє текстильні роботи та інсталяцію, де коріння метафорично пронизує внутрішні органи. Художниця досліджує багатошаровість Кривого Рогу — від геологічних пластів до візуального шуму сьогодення. 

• Ася Яковлєва (Дніпро): Деконструює фразу «В Кривому все рівно». Її об’єкт із базальтових каменів та текстилю іронізує над намаганням замінити вирішення глибинних проблем поверхневими покращеннями, показуючи місто як точку максимального стиснення, його потребу у подоланні історичного насильства над природою й долями людей.

• Віталій Кравець (Київ): Скульптура «Перекотиполе», створена з арматури, присвячена вимушеним переселенцям. Це образ відірваності від дому, але й життєздатності — як пустельна Єрихонська троянда, що оживає у воді, українці зберігають волю до життя навіть без ґрунту під ногами.

«УСВІДОМЛЕННЯ»

Друга частина трилогії фокусується на відмові від міфотворення на користь реальності.

«Усвідомлення — це про готовність зіткнутися із реальністю. Нині ми проживаємо усвідомлення того, що сталість і прогнозування виявилися марою. Замість порядку в наші вікна зазирає хаос. Це виклик реадаптації», — пояснює Костянтин Дорошенко.

• Рената Асанова (Київ): Використовує локальні породи Кривбасу, щоб вийти за межі парадигми ресурсності. У об’єкті «Щось як цінність» (сланець з гравіюванням) художниця пропонує погляд на матеріал не як на функцію, а як на присутність, проводячи паралель із людськими стосунками. Пейзажі «Відвал» і «Проростання» та керамічна інсталяція «Рекультивація» фіксують складний процес відновлення природи, яка повертається не до первинного стану, а трансформується у щось нове й незнайоме.

• Оксана Жарун (Кривий Ріг): Працює з безпосередньою матерією міста — рудою, коксом та «пустою» породою, поєднуючи їх з образами родинної пам’яті. ХудожниЇї робота «Сніданок чемпіонів» відсилає до однойменного роману Курта Воннеґута та гротескно підважує пропагандистський стереотип «промисловість нас годує».

• Ілля Левченко (Київ): Представляє інсталяційну практику на перетині мистецтва та історико-візуального дослідження. Він працює з «післяжиттям» образів та зонами мовчання, створюючи простір для аналізу того, що зазвичай вислизає від інтерпретації, та перевіряючи гіпотези про візуальну культуру. У мультимедійній інсталяції накладає на документацію мозаїки «Симфонія праці» в книзі Валерія Ламаха аудіозапис звуків кар’єру ПГЗК.

«УЗГІДНЕННЯ»

Фінальна виставка пропонує нову етику взаємодії з простором. Термін «узгіднення» тут читається через призму «гідності». Експозиція протиставляє логіці експлуатації логіку турботи.

• Ксенія Костянець / Ія Ко (Кривий Ріг): Килим «Відвали» переосмислює промислові насипи не як символ прогресу, а як травматичні ландшафти, що потребують «зшивання» та загоєння.

• Тамара Сафарова (Київ): У відеороботі «Сплячі ландшафти» художниця через відео на основі перформансу — стану між сном та неспанням на індустріальних локаціях (кар’єри, шахти) — повертає суб’єктність і тілу, і землі, відмовляючись від їх сприйняття лише як ресурсу.

• Артем Гумілевський (Миколаїв): Інтерактивний проєкт «Тераформування» поєднує фотографію та програмний код. Глядач стає частиною віртуального лісу, демонструючи, що людина може бути не вірусом для планети, а ресурсом її відновлення.